Сутність, особливості та види індивідуальних (ненормативних) правових актів судових і правоохоронних органів?  

Сутність, особливості та види індивідуальних (ненормативних) правових актів судових і правоохоронних органів?

За їх змістом, зокрема ознаками правоохоронної діяльності та правоохоронного органу, можлива класифікація, що ґрунтується на тричленній систематизації нормативно-правових актів, а саме:
1. Законодавство про засади діяльності суду, правоохоронних і правозахисних органів;
2. Законодавство про завдання, окремі напрями та організацію діяльності суду, правоохоронних і правозахисних органів, зокрема, з таких п'яти напрямів як:
2.1. правосуддя;
2.2. прокурорська діяльність;
2.3. виявлення та розслідування злочинів;
2.4. охорона державної безпеки та правопорядку;
2.5. юридичний захист, адвокатська діяльність;
3. Законодавство про гарантії здійснення судової, правоохоронної та правозахисної діяльності, правового й соціального захисту її суб'єктів.
Є й інші підходи щодо класифікації законодавства про правоохоронну діяльність.
1. Засади діяльності суду, правоохоронних і правозахисних органів передбачено в таких нормативно-правових актах:
Конституція України;
Кримінальний кодекс України;
Кримінально-виконавчий Кодекс;
Кодекс України про адміністративні правопорушення;
Господарський процесуальний кодекс України;
Кримінально-процесуальний кодекс України;
Цивільний процесуальний кодекс України;
Загальна декларація прав і свобод людини і громадянина;
Міжнародний пакт про громадянські та політичні права;
Конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 року та протоколи до неї, Закон України "Про основи національної безпеки України".
Правовий простір діяльності судів, прокуратури, міліції, служби безпеки, митниці, прикордонних військ, нотаріату, органів юстиції та адвокатури охоплює практично всі галузі законодавства.
Законодавчі чинники зосереджено в політико-правових документах, у яких проголошено державну концепцію правоохоронної діяльності, її конституційні засади, програму боротьби зі злочинністю, державні рішення з питань внутрішньої політики, охорони правопорядку та забезпечення стану законності.
Законодавство про засади діяльності судових, правоохоронних і правозахисних органів стосується двох рівнів регулювання - публічно-правового та індивідуально-правового. Під час здійснення правосуддя суди керуються нормами Конституції України, чинними нормативно-правовими актами. Суди наділено повноваженнями оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з погляду його відповідності Конституції. Правоохоронні органи забезпечують державну безпеку й захист державного кордону (ст. 17), захист правового порядку (ст. 19). А питання охорони та захисту мають розв'язувати виключно на законодавчому рівні (ст. 92). Крім того, в найвищому державному акті відзначено, що Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності (ст. 17); визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Кожному гарантовано судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе й членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням недостовірної інформації (ст. 32), сформульовано зобов'язання держави відшкодувати за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальну та моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень (ст. 56) тощо. Законодавство з окремих напрямів діяльності судових, правоохоронних і правозахисних органів можливо розглянути таким чином: 2.1. Правосуддя та його державне забезпечення викладено в законах України "Про Конституційний Суд України", "Про судоустрій України", "Про статус суддів", "Про господарські суди", "Про органи суддівського самоврядування", "Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів України", "Про державне виконавче провадження"; Указі Президента України "Про Державну судову адміністрацію України".
В чинному законодавстві передбачено різні форми судочинства, а саме: конституційне, третейських судів, кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних справ, а також функціонування судів першої інстанції, судів апеляційної та касаційної інстанцій. Залежно від кількості судів, що можуть розглядати конкретну справу, судочинство поділяється на одноособове та колегіальне.
У законодавстві зазначено, що судовий розгляд справ повинен максимально сприяти охороні прав і свобод людини й громадянина, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.
2.2. Прокурорську діяльність визначено в Законі України "Про прокуратуру України", постановах Верховної Ради України "Про затвердження Положення про класні чини працівників прокуратури України" та "Про затвердження дисциплінарного статуту прокуратури України", наказах Генерального прокурора України.
Прийнятим у 1991 році Законом України "Про прокуратуру" (з відповідними змінами станом на 15 травня 2003 року) встановлено нову систему прокурорського нагляду, регламентовано участь прокурора в розгляді справ у судах, чіткіше визначено функції прокуратури. Цим законом також встановлено систему органів прокуратури, засади їхньої організації та діяльності.
Наглядові повноваження є одними з найважливіших повноважень органів прокуратури.
Органи прокуратури здійснюють нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян (ст. 121 Конституції України, ст. 5 Закону "Про прокуратуру"). Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори вживають заходів щодо усунення порушень прав і законних інтересів громадян, притягують до відповідальності винних у цьому осіб. Прокурорська діяльність - один із засобів реалізації державної влади, яка функціонує виключно в інтересах усієї держави; її закріплено Конституцією України, іншими правовими актами. Державні інтереси полягають у захисті суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, державної безпеки, прав усіх суб'єктів права і господарювання та охороні землі як основи національного багатства.
За Конституцією України (розділ VII) прокуратура становить єдину систему, її не віднесено до будь-якої з гілок влади (законодавчої, виконавчої, судової).
Органи прокуратури виконують наглядові повноваження не тільки на основі Закону України "Про прокуратуру", а й відповідно до базових законів, що діють у певних правовідносинах. Це найважливіші для держави забезпечувальні сфери відносин. Вони виникають у процесі реалізації прав громадян (наприклад, право громадян на звернення до посадових осіб або відносини, що забезпечують охорону навколишнього природного середовища, боротьбу з корупцією тощо).
Органи прокуратури наділено повноваженнями наглядати за державними посадовими особами й органами, що виконують правоохоронні дії.
Крім загальнодержавних нормативно-правових актів, важливе значення мають також накази Генерального прокурора України, в яких відповідно до чинного законодавства роз'яснено завдання органів прокуратури під час здійснення ними конкретних наглядових повноважень.
2.3. Виявлення та розслідування злочинів і правопорушень передбачено в Кримінально-процесуальному кодексі України, Кодексі України про адміністративні правопорушення, законах України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові заходи боротьби з організованою злочинністю", "Про державну податкову службу в Україні", "Про попереднє ув'язнення", "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", "Про боротьбу з корупцією", "Про розвідувальні органи України" та інших нормативно-правових актах.
Законодавство з виявлення та розслідування злочинів охоплює види діяльності, якими є: 1) оперативно-розшукова діяльність; 2) дізнання; 3) досудове слідство. Особливість цієї діяльності полягає в тому, що реалізацію її завдань покладено на державні органи та посадових осіб, діяльність яких може здійснюватися в процесуальних (під час дізнання та попереднього слідства) й позапроцесуальних (у порядку оперативно-розшукової діяльності) формах.
Кожен із суб'єктів виявлення та розслідування злочинів різною мірою бере участь у цій діяльності.
Наприклад, усі три види діяльності (оперативно-розшукова, дізнання й попереднє слідство) притаманні міліції, податковій міліції, службі безпеки; два види (оперативно-розшукова діяльність та дізнання) - органам прикордонної охорони, органам і посадовим особам установ Державного департаменту України з питань виконання покарань; лише один вид (попереднє слідство) - слідчим органів прокуратури, оперативно-розшукова діяльність - підрозділам оперативного забезпечення охорони Управління державної охорони України, дізнання - органам державного протипожежного нагляду, капітанам морських суден, що перебувають у далекому плаванні.
Процедури з виявлення та розслідування злочинів чітко визначено. їх формують виключно в законах. Процедури, регламентовані підзаконними актами (інструкціями, наказами, настановами тощо) можуть застосовувати, якщо вони не суперечать законові. Порушення посадовими особами правоохоронних органів встановлених процедур визнають суттєвим порушенням процесуального законодавства, яке тягне за собою визнання дій з виявлення або розслідування неправомірними. Процедури з оперативно-розшукової діяльності мають статус службової або державної таємниці.
Отже, виявлення та розслідування злочинів охоплює різні види діяльності, їх регламентацію передбачено як загальнодержавними нормативно-правовими та міжвідомчими актами, так і внутрішньовідомчими актами, які не можуть суперечити засадам правоохоронної діяльності, конституційним вимогам щодо захисту й охорони прав і свобод людини.
2.4. Охорону державної безпеки та правопорядку визначено законами України "Про Раду національної безпеки і оборони", "Про Службу безпеки України", "Про боротьбу з корупцією", "Про міліцію", "Про пожежну безпеку", "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ", "Про державну митну службу", "Про державний кордон України", "Про Прикордонні війська України", "Про надзвичайний стан", "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх", "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів", "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними", Указом Президента України "Про Координаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю", постановою Кабінету Міністрів України "Про застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР" та іншими нормативно-правовими актами. За Конституцією України, Законом України "Про основи національної безпеки України" створено систему забезпечення національної безпеки, яка охоплює охорону державної безпеки та правопорядку. Специфіка законодавчого регулювання охорони державної безпеки та правопорядку полягає в тому, що такі загальнодержавні об'єкти охорони, як "національна безпека", "конституційний порядок", "державний суверенітет", "громадський порядок" потребують застосування адекватних правомірних засобів охорони, серед яких є виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування, державна підтримка забезпечення законності, державний вплив на злочинність, її причини та умови, фінансовий контроль господарюючих структур, контроль за міграційними процесами, заборона незаконних воєнізованих формувань тощо.
Законодавчу основу охорони державної безпеки та правопорядку утворюють конституційні та загальні правові й спеціальні повноваження суб'єктів системи забезпечення національної безпеки. Наприклад, спеціальними щодо цього повноваженнями наділено Президента України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та суди загальної юрисдикції, Генерального прокурора України, Раду національної безпеки та оборони України, Національний банк України, міністерства, відомства, органи державної влади й місцевого самоврядування.




1528838364167340.html
1528935368306275.html
    PR.RU™